«Тиша, що кричить»

У центрі композиції — дитина. Голова похилена, очі опущені, погляд звернений усередину. Це не просто портрет — це стан буття.

Обличчя розбите на численні геометричні площини. Палають гострі, напружені кольори: уламки червоного, жовтого, синього й зеленого складаються в непросту мозаїку. Вони нагадують друзки скла чи розколотий світ, з якого силоміць збирають нову реальність.

Це не руйнування заради форми — це образ внутрішнього досвіду. Світ навколо дитини розпався, і її обличчя відображає цей злам.

На голові — гострі форми, що водночас нагадують і корону, і терновий вінець. Вони схожі на спалах світла чи полум'я, та несуть тривогу — символ болю там, де мало бути лише дитинство.

Тло поділене на різкі площини кольору: синій простір, жовте світло, холодна лінія горизонту. Ці поля не заспокоюють — вони посилюють розрив між зовнішнім світом і внутрішнім станом дитини.

Дитина мовчить. Її вуста стулені. Але вся робота кричить. Кричить кольором. Кричить розламаними формами. Кричить світлом, що пробивається крізь біль.

Ця тиша не тиха. Це тиша покоління, змушеного подорослішати, перш ніж воно навчилося говорити. І в ній звучить питання, на яке світ досі не має відповіді.

• РІК

  2025
• МАТЕРІАЛ

  Органза, муліне DMC
• ТЕХНІКА

  Двостороння гладь
• РОЗМІР

  36 × 30 см
• КРАЇНА

  Україна