«Поки світ на варті»

Я вишиваю цю дитину так, ніби торкаюся самої темряви й прошу її відступити. Стібок за стібком. Подих за подихом.

Вона народилася тоді, коли небо навчилося роздирати тишу сиренами. Її перші сни — тендітні мости між тривогами. Її перша музика — не колискова, а шепіт дорослих: «Усе буде добре… тільки спи». І в цьому «спи» живе вся втома світу, вся його любов і вся його молитва.

Вона спить, притулившись до ведмедика. Він великий, розламаний, зібраний із площин — наче світ після вибуху: розрізаний, поділений, розшматований, та все одно зібраний, зшитий, він усе одно тримає.

Обводячи ниткою його контури, я думаю про всіх, хто стоїть між нею й темрявою. Про тих, хто на варті — на передовій, у лікарнях, у холодних квартирах без світла. Про тих, хто не спить, щоб вона могла заплющити очі без страху. Її сон — це їхня праця; її тиша — це їхня безсонна ніч.

За вікном — нічне місто. Квадрати теплих вікон світяться, мов серця, що відмовляються згаснути. Місяць висить над дахами, наче око, яке бачить усе й тихо обіцяє: «Я тут, я не відвернуся».

Але найважливіше — її дихання, рівне й довірливе. Бо під час війни сон — це не просто потреба тіла; це акт віри, мужність дозволити собі не боятися, хоч би на кілька годин.

Я вишиваю її щоки, лагідні, як світло на світанку. Її пальці розслаблені, розкриті. І з кожним стібком я відчуваю, що намагаюся втримати щось більше за образ. Я намагаюся втримати світ, зібрати його з уламків, видобути світло з темряви, створити форму з того, що було розірване.

Ця робота не про війну. Вона про те, що сильніше за неї. Про любов, яка не кричить, а тримає. Про світло, яке не гасне навіть уночі. Про дорослих, які стоять на варті дитячого сну.

Поки вона спить — ми все ще тримаємося. Поки її сон глибокий — наше майбутнє дихає.

• РІК

  2025
• МАТЕРІАЛ

  Органза, муліне DMC
• ТЕХНІКА

  Двостороння гладь
• РОЗМІР

  35 × 35 см
• КРАЇНА

  Україна