«Та, що горить і не згорає»

Кожен стібок — це температура. Кожен колір — градус витриманого болю. Золото тут — не прикраса. Це те, що залишається, коли вогонь забирає все, крім необхідності витримати.

Вона не обирала бути сильною. Вона хотіла бути ніжною квіткою, а не каменем. Але на ній тримався дім, діти, ті, хто поруч. І вона стиснулась у кристал, бо інакше — розлетілася б на друзки.

Це не тріумф. Це межа. Ще один градус — і тріщина. Вона горить не тому, що це красиво. Вона терпить, бо «хто, як не я».

І в цьому найбільша несправедливість: лід тане навесні, повертається до води, до м'якості. А діамант — залишається каменем. Назавжди прекрасним. Назавжди твердим. Назавжди не тим, чим хотів бути.

Я вишивала її не як гімн силі. Кожен стібок — це спроба полегшити її вантаж, це молитва-прохання до світу: «Зніміть з жінок цей тягар. Дозвольте їм знову бути м'якими і ніжними. Не залишайте їх наодинці з війною, вогнем і тиском. Дайте їм право стати квітами…»

• МАТЕРІАЛ

  Органза, муліне DMC
• ТЕХНІКА

  Двостороння гладь
• РОЗМІР

  35 × 35 см
• КРАЇНА

  Україна