«Та, що не дає небу впасти»

Вона просто стоїть. Не тому що так треба. Не тому що хтось попросив. А тому що одного разу підняла руки і відчула: небо живе. Воно дихає. І трохи втомилось тримати себе саме.

Бандурист поруч грає своє. Він не дивиться на неї, він знає, що вона є. Цього достатньо. Музика йде вгору, змішується з зірками, і вже не зрозуміло, де закінчується струна і починається небосхил.

А вона тримає. Не небо, навіть скоріше оцю крихку рівновагу між тим, що болить, і тим, що ще може статись добре. Між піснею, яку він грає, і тишею, в яку вона вслухається.

Півмісяці гойдаються. Зірки мигтять. Десь іде війна.

А вона стоїть і тримає. Бо хтось має.

• РІК

  2025
• МАТЕРІАЛ

  Органза, муліне DMC
• ТЕХНІКА

  Ручна вишивка, авторська техніка
• РОЗМІР

  30 × 35 см
• МІСЦЕ

  Коломия, Україна